“Людина і загалом суспільство має жити з усвідомленням, що всяка протиправна дія буде покарана”, – Віктор Дрогальчук
Сивочолий і сивобородий. Завжди усміхнений. Часто ледь іронічно. Очі видають інтелектуала й дотепника. Під час розмови щодо кожного обов’язково спливає якась особлива асоціація, яка підкреслює щось глибоко індивідуальне. Скаже ніби й жартома. Але довго думаєш, звідки воно й до чого.
Немає значення, скільки років його співбесіднику – 20 чи вдвічі, втричі більше. До всіх – з однаковою повагою і увагою. Іноді видається, що знає всіх, все і про все, проте видає на-гора дуже дозовано. Жартує, що ця інформація є його скарбом, тож забере його з собою. Коли щось ініціює, то у віз впрягається першим: видно, дає про себе знати багаторічний досвід керівної роботи. Каже, що, якби в університеті платили за гори документації, яку довелося укласти впродовж року, бодай так, як платять за журналістські твори, точно розбагатів би. Наразі не виходить.
Його багатство – родина, друзі, тепер ще й студенти. Ось про них ми й вирішили передовсім поговорити з нашим патріархом (так у своєму колі його величають медіацентрівці). Хоч говорити з ним, коли бачить, що ви з диктофоном чи блокнотом, – лише сказати легко. Своє останнє дотепер інтерв’ю Віктор Кузьмич дав у червні 1997 року, коли у складі першої української делегації журналістів відвідав штаб-квартиру НАТО у Брюсселі. Хав’єр Солана пригощав вином… (більше…)